Автор: Самсоненко Марина
Досить велика частка людей полюбляє подорожувати не лише в межах свого міста, області, а й всією країною або навіть за кордон. І ми не стали у цьому винятком.
Цього року наш керівник зразкового художнього колективу народного танцю «Чарівний чобіток» запропонувала нам поїхати до Ужгорода одразу на два фестивалі. Звичайно, ми погодились. Адже це не лише великий досвід у сфері танців, а й можливість побачити нові місця, побувати біля історичних пам’яток. Тому ми почали наполегливо працювати над програмою, шити нові костюми, доповнювати дрібницями старі. Але постало не менш важливе питання: яким чином ми дістанемося до Ужгорода, адже прямого потяга до цього міста немає? Майже одноголосно було вирішено їхати через Київ до Ужгорода і через Львів до Запоріжжя.
Не зважаючи на таку кількість потягів, пересадок з одного на інший, втому, ми присвячували кожному місту щонайменше 6 годин свого часу. У Києві наш колектив встиг обійти досить значну частину його центру. Традиційно ми почали з Хрещатика. Наступною зупинкою були Софія Київська, Михайлівський собор, Андріївський узвіз та Андріївський собор. Велич та краса цих двох пам’яток просто затьмарює очі. Чомусь одразу згадуються часи Володимира Великого, княгині Ольги, Ярослава Мудрого. Адже самі ці постаті доклали великих зусиль, щоб у майбутньому було чим пишатись їхнім нащадкам. Останньою зупинкою у Києві стали Золоті ворота. Раніше мені здавалося, що це просто невелика споруда у середині міста. Але, підійшовши до них ближче, я переконалась у тому, що мої думки були хибні.
Нарешті ми в Ужгороді… Місто зустріло нас не досить привітно, адже було досить прохолодно, сонця майже не було видно. Розмістившись у готелі, колектив дружно поїхав до Будинку культури на фестивалі. Чомусь страху виходити на сцену в нас не було. Можливо, ми просто були зморені після двох днів у потягах. Але ми виступили досить гідно, не дивлячись ні на що. Після повернення до готелю на нас вже чекала прогулянка містом. Як виявилось, Ужгород зовсім маленьке містечко, затишне і привабливе. Його можна обійти за день. Отож, наш колектив відправився у центр міста. Звичайно, знайшли його досить швидко. І тут ми просто зомліли… Ніби потрапили до якогось чеського кварталу: будинки триповерхові, з відповідною архітектурою, все витончене. Не вірилось навіть, що ми в Україні. Площа Петефі – головна площа міста. Викладена бруківкою, прикрашена ліхтариками, всюди чисто. А головне – люди привітні. І все ж, що не кажіть, а мешканці західної України відрізняються від гостинністю.
Другого дня на нас чекали екскурсія до палацу Шенборнів, замку Паланок та відпочинку на термальних водах. Палац Шенборнів виявився досить великим і цікавим: кількість входів та виходів у ньому дорівнювала кількості місяців у році, а кількість вікон – кількості днів. Замок Паланок виявився цікавим тим, що це не тільки історична пам’ятка, а й найвища точка міста Мукачеве. Звідти, у ясну погоду, можна роздивитися природу навколо, десь у радіусі 5 км. Але найбільше нам запам’ятались термальні води у Косино. Як виявилось, вони знаходяться на кордоні України з Угорщиною. Враження нас настільки переповнювали від побаченого, ніби у Європі побували.
Ну ось, третього дня ми отримали дипломи за 3 місце, а це означало, що казка закінчилась і ми повинні були від’їжджати. Але на нашому шляху залишалось ще одне місто – Львів. Місто просто неперевершене! Від нього так і віяло австрійським Віднем. Нам не дуже хотілось його покидати, але ми повинні були, адже вдома нас чекали батьки та друзі, за якими ми так сумували весь цей тиждень.
Отже, ніхто з нашого колективу не пошкодував, що ми відправились до Ужгороду. Кожен з нас отримав цінний досвід у танцях. Якщо і були в нас помилки, то обов’язково їх виправимо, але ж саме на помилках і навчаються. А головне, потрібно сказати «велике спасибі» нашому керівнику за те, що саме завдяки вам ми змогли отримати призове місце, завдяки вам ми змогли відкрити для себе нові місця та знайомства. Спасибі!
Немає коментарів:
Дописати коментар